Газета «Etelä-Saimaa» пише (26.09.2025) про молоду українку, яка втекла від війни та починає нове життя у Фінляндії. Минулого року вона виграла фотоконкурс, організований газетою.
Коли Тіна Черчук прокинулася 24 лютого 2022 року в Умані, центральна Україна, ліжко тремтіло, а небо гриміло грімом. Почалася війна. Спочатку 15-річна дівчина не розуміла, що відбувається, але невдовзі вибухи та втечі людей зробили ситуацію реальною. Життя перетворилося на хаос: магазини спорожніли, відключення електроенергії затемнили будинки, а вона очікувала авіаударів у підвалах.
Зрештою, Черчук та її мати вирішили виїхати, хоча її бабуся та дідусь залишилися в Україні. Триденна втеча привела їх через Польщу до Фінляндії. У місті Лаппеенранта їх зустрів колишній роботодавець її матері, який запропонував їм дім. Черчук з вдячністю згадує готовність як поляків, так і фінів допомогти – їжею, одягом та теплими словами.
Початок у Фінляндії був важким. Черчук не знала фінської мови та боялася звуків літаків. Вона продовжила навчання в українській школі дистанційно та наполегливо вивчала фінську. Допомагали волонтери-«бабусі» з асоціації «Репсіка» та співробітник Червоного Хреста, який став для неї як «фінський дідусь». Місцеві жителі виявляли співчуття, і поступово Лаппеенранта почала почуватися як вдома.
Черчук знайшла друзів у школі та у своєму хобі танцями, а також нову пристрасть до фотографії. Природа озера Саймаа захопила її, а зроблена нею фотографія перемогла в конкурсі журналу «Фото читача» 2024 року – і водночас вона зустріла свого нинішнього хлопця.
Зараз Черчук, якій 19 років, навчається на перукаря. Навчання перукаря у навчальному закладі фінською мовою було складним, оскільки темп досить швидкий, а робочі інструкції часто ведуться розмовною мовою.
Вона не бачить свого майбутнього в Україні. Коли закінчиться війна, Черчук хоче відвідати родичів, але продовжить своє життя у Фінляндії. «Якби я повернулася до України, мені довелося б починати все спочатку і залишити все тут незавершеним», – каже вона.
У житті є місце для щастя та радості, навіть попри те, що війна щодня стискає її серце. Черчук дуже сумує за своїми бабусею та дідусем і котами, які досі в Умані. Вона телефонує своїм бабусею та дідусем щодня.
Коментарі
Дописати коментар