Газета Helsingin Sanomat пише (3.12.2023) про самотність старенької українки у Фінляндії: «Українка Олена Ліннікова, 82 роки, сидить сама в притулку, і ніхто її не розуміє – «Мені дуже самотньо».» Підзаголовок: «82-річна українка Олена Ліннікова навесні минулого року одна приїхала з війни в Турку. Тут у неї немає ні рідних, ні друзів. Ліннікова живе в кімнаті, де проводить час на самоті і в роздумах, тому що вона не має спільної мови з іншими».
◾️82-річна українка Олена Ліннікова приїхала до Турку у травні минулого року. У Фінляндії у неї немає ні родичів, ні близьких, і вона відчуває себе чужою в новій країні, де у неї поганий зір, а її родичі живуть далеко в Росії. До приїзду до Фінляндії Ліннікова жила в портовому місті Миколаїв на півдні України. Там у неї була доросла дочка, з якою вона була близька. Але донька померла в травні минулого року від тривалої хвороби, посиленої воєнним стресом.
◾️Жити одній без допомоги доньки для Ліннікової було надто важко, особливо через її поганий зір. Її дорослий син живе з сім'єю в російському Ростові, але за таких обставин переїхати туди не вдалося. Вона знала родину у Фінляндії, яка раніше жила в Миколаєві, і запитала сина, чи варто їй переїхати до Фінляндії. Хлопець погодився, тому Ліннікова відразу після похорону доньки вирішила відправитися у волонтерську поїздку.
◾️Подорож до Фінляндії тривала три дні і проходила через Польщу, Естонію та Гельсінкі. У Гельсінкі Ліннікову зустріла родина друзів з Миколаєва, у яких вона гостювала перші кілька тижнів. Після цього вона переїхала до Турку через різні варіанти розміщення.
◾️Линникова має власну квартиру в центрі обслуговування старших категорій Портсакоті в Турку, але проводить дні переважно на самоті. Вона хотіла б спілкуватися і розуміти інших людей, але вона не говорить по-фінськи, і ніхто з персоналу сервісного центру не говорить і не розуміє українську мову.
◾️У її спальні спогади про Миколаїв, наприклад, клементини в сітчастому пакеті та перець у пластиковій банці. Хоча в Миколаєві у неї був власний телевізор, через погіршення зору вона більше не бачить весь екран. Вона каже, що сумує за тим часом і за тими програмами, але сьогодні навіть не намагається слухати промову, якщо вона її не розуміє.
◾️ У Порцакоті чотири рази на день приходять медсестри, капають їй очні краплі, а лікар стежить за станом очей. Хоча про неї добре піклуються, самотність є щоденним тягарем.
◾️Стаття також бере інтерв’ю у Салли Ліндегрен, керівника служби догляду за людьми похилого віку в Південно-Західній Фінляндії. Вона визнає, що переживання самотності завжди важке, і що немає точної інформації про кількість людей похилого віку в будинках похилого віку, які розмовляють іноземними мовами. Ліндегрен пропонує різноманітні рішення, такі як цифрові послуги, які дозволяють мешканцям дивитися телепрограми рідною мовою, слухати радіопрограми з різних країн і залишатися на зв’язку зі своїми близькими на відстані.
◾️Також у статті згадується момент полегшення в житті Ліннікової, коли Алла Волкова, яка проходить практику, вивела її на прогулянку та запропонувала їй компанію. Сама Волкова приїхала до Фінляндії з центральної України з дитиною через війну. Вона вчиться на асистента по догляду в Центрі освіти дорослих Турку та проходить стажування в Порцакоті. Волкова внесла світло в життя Ліннікової, але коли стажування закінчиться в грудні, самотність повернеться.
Коментарі
Дописати коментар